Ігор Остапчук повернувся після успішної трансплантації кісткового мозку з Туреччини в Україну.

Разом з дружиною Жанною вони провели в сонячній Анталії 7 місяців.

Реабілітація ще триває – близько трьох років чоловікові потрібно дотримуватися дієти і уникати великих скупчень людей. Та це вже малесенька плата за врятоване за кордоном життя.

9 листопада 2016 року Жанні Остапчук повідомили, що у її чоловіка діагностували гострий лімфобластний лейкоз.

Хвороба видала себе рясним потовиділенням і підвищенням температури. Набрякли суглоби на руках, та подружжя скидало все на інтенсивні тренування, думали – звичайне розтягнення. Аналіз крові виявив, що вміст лейкоцитів у крові перевищує норму в кілька десятків разів. Почали екстрену хіміотерапію. Пройшли 6 курсів, після чого стався рецидив.

Лікарі сказали: “Вам не обійтися без трансплантації кісткового мозку. В Україні її не роблять”.

“Благодійні організації відвернулися від нас – сказали, що виділяють кошти лише дітям, – пригадує Ігор. Дружина почала збирати кошти. Знайомі, колеги і просто небайдужі люди нам фінансово дуже допомогли”. У квітні 2017 року подружжя зібрало всі необхідні документи.

Одразу полетіли туди на обстеження і пошук донора. Вдруге прилетіли вже на трансплантацію.

Оселилися у спеціальному стерильному боксі, бо перед трансплантацією проводять дуже сильну хіміотерапію, яка “обнуляє” всі показники крові. При цьому імунітет знищують повністю, пацієнт особливо вразливий до будь-яких інфекцій.

Сама процедура пересадки кісткового мозку, хоч і тривала три години, але набагато простіша від інших трансплантацій. Операція не потрібна. На вигляд це звичайне переливання крові, однак період реабілітації набагато тяжчий.

“Наші друзі після пересадки серця повернулися додому через місяць, а ми аж через сім”, – пояснює Жанна. Перші 1,5 місяці після маніпуляції подружжя перебувало в стерильному боксі. Харчувався чоловік внутрішньовенно. Згодом йому почали давати чай і сухе печиво. Пізніше Остапчуків переселили у спеціальний готель поруч з клінікою.

За цей період Ігор систематично здавав аналізи крові: показники то погіршувалися, то покращувалися. З’явилися висипи на руках і ногах. Шкіра стала сухою і почала лущитися, та професор Єнер Коч, який лікував чоловіка, пояснив, що все гаразд: організм має реагувати на чужі клітини.

Зараз Ігор почувається значно краще, та говорить, що до такого стану, як до хвороби, ще не повернувся.

“Дуже важливу роль грає час, – пояснює Остапчук. – У нас на рахунку кожен день. Турецькі лікарі бідкаються, що з України привозять не людей, а фактично трупів після енної кількості хіміотерапій”.

“Треба боротися так, як моя дружина боролася за мене і тоді всі будуть здорові”, – всміхається Ігор.

Детальніше https://life.pravda.com.ua/health/2018/10/16/233625/?fbclid=IwAR0T40v4dh-L8bYdPzycFuuZW0c0qUvS8S3lHNesXpWWeoad9k3KdsYQKCE

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *